Для кожної країни значущим є все, що пов’язано з формуванням інтелектуальної еліти. Від вирішення цього завдання великою мірою залежить розвиток країни та нації.

Сьогодні з’явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних та обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадянах. Тому проблема виявлення та плекання талантів має величезне значення. Але має важливе значення й те, як почуваються ці таланти, чи будуть вони психологічно здоровими, поки ростуть і коли виростуть, і взагалі, якими людьми вони стануть.

Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім’ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.

Інший варіант — батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони, однак, продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині доводиться самостійно розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості.

Батьки можуть відчувати провину через те, що, як їм здається, вони не до кінця чи не так як слід виконують свої обов’язки стосовно обдарованої дитини. Найчастіше це пов’язано із соціально-економічним статусом сім’ї — розвиток дітей, їх навчання коштує чималих грошей. У такій ситуації й діти можуть відчувати провину через те, що батьки змушені надмірно напружуватися. Можливо, це одна з причин приховування дітьми своїх здібностей. Трапляється, що батьки бачать обдарованість там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті в якій-небудь сфері. Вони очікують від дитини обдарованості й бачать бажане. Прес батьківських очікувань — надмірний тягар для дитини. Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, — неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорційність у розвитку — серйозна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад, мовлення) може бути нижчим від норми. Обдарованість може виявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина буває «середнячком», а то й нижчою від «середнячка». Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути в усьому досконалим неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина опиняється в ситуації фрустрації, відчуває тривогу та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості». Усі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки, тоді як насправді завищено рівні домагань і об’єктивно високих результатів діяльності. Оцінне ставлення до дитини шкодить усім дітям, але для обдарованих дітей таке ставлення особливо небезпечне. «У мене нічого не виходить», «Я ні на що не здатний» — такі думки доволі часто з’являються в об’єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких успіхів та досягнень тут витіснено, заперечено, бо така дитина бачить себе вимогливим батьківським оком.

Низка проблем виникає через те, що батьківська опіка часто виявляється в надмірному заохоченні дитини до якоїсь однієї сфери за рахунок інших. Тоді дитина швидко починає розуміти, що саме в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобічно, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим — це єдиний спосіб заслужити максимум батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприйняття, на формування Я-концепції. Наслідки такого ставлення:

а)  талант може бути «заритий у землю»;

б)  розвивається невротичне бажання завжди бути першим;

в)  непомірні батьківські амбіції можуть викликати високий рівень агресивності та ворожості дітей.

Тому потрібно прагнути того, щоб батьки та педагоги зрозуміли: особистість цілісна і цінна саме у цілісності, усвідомлення дитиною своєї унікальності, унікальності будь-якої іншої людини допоможе їй «перемагати так, щоб інші теж вигравали». Тим самим можна уникнути невротичних тенденцій.

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками, показують високий рівень досягнень.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке почуття гумору, вони цінують його і в інших. У них особливе мовлення, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково, за дослідженням Всесвітньої організації охорони здоров’я, входять до «групи ризику». Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

Узагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам’ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідної, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих тестових завдань.

Батьки використовують різні виховні стратегії. Наприклад, стратегію прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвивальні ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим перебувати осторонь.

Третя стратегія — коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються обрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.

Найголовніше в таких сім’ях — атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав’язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявляється найефективнішою.

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, усебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а в інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв’язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв’язання, творчості.

Розвиток здібностей нерозривно пов’язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам’яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані. Їхня впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця нерідко сприймаються дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань із дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свої дії на організацію допомоги дитині, збільшення ступеня самостійності, створення умов для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Ставлення батьків повинне будуватися на довірі. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у психотравмувальних ситуаціях, навчати навичок саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.

Як творчо розвивати дитину

Поради батькам, які турбуються про розумове здоров’я та щастя своїх обдарованих дітей

Дім обдарованої дитини — це тил, у якому її чекає турбота, захист, підтримка, розуміння.

Підтримуйте здібності дитини до творчості. Не давайте негативної оцінки творчим спробам дитини.

Будьте терплячими до особливих, інколи безглуздих ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Намагайтесь відповісти на всі «дикі» запитання.

Пам’ятайте, що обдаровані діти все люблять робити самостійно.

Допомагайте дитині поважати себе та свої ідеї, але поряд з ідеями і думками інших.

Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любов, повага до себе та інших людей). Якщо все це відсутнє, то дитина не досягає височини самовизначення.

Допоможіть дитині стати «розумним авантюристом», тобто інколи йти на ризик, користуватися інтуїцією у справі пізнання.

Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагайте усунутись від негативного ставлення інших дітей, зменшити соціальне тертя.

Обдарована дитина повинна мати друзів, компаньйонів.

Розкажіть обдарованим дітям про прийоми, які допоможуть їм поводитися в колективі, виходити зі скрутного становища.

Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв’язок між поняттями, міркувати. А досягти цього можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв’язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків — прагнути, щоб навчальна праця їхньої дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. У творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити в батьках мудрих дорослих людей, які збагатять її уявлення про світ і про саму себе, допоможуть здолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистостей.

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники — батьки.

Як творчо розвивати дитину

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1.    Відповідайте на запитання дитини якомога більш терпляче і чесно. Серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2.    Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. Не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3.    Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4.    Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5.    Надавайте дитині можливість виявляти турботу.

6.    Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7.    Показуйте дитині цікаві місця.

8.    Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9.    Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10.  Ніколи не карайте дитину приниженням.

11.  Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12.  Привчайте дитину самостійно мислити.

13.  Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14.  Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15.  Уважно ставтеся до потреб дитини.

16.  Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17.  Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18.  Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19.  Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20.  Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21.  У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22.  Спонукайте дитину вчитися розв’язувати проблеми самостійно.

23.  Допомагайте дитині бути особистістю.

24.  Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25.  Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26.  Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27.  Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.