Виступ на батьківських зборах

 

 

 

Доброго дня, шановні батьки! Сьогодні ми з вами зібралися, щоб поговорити про спілкування з вашими дітьми, про ті зміни, які відбуваються з кожним із них, розібратись у причинах таких змін і такої поведінки.

Сучасні діти, загалом, вражають батьків усе більшими проявами неслухняності, впертості, агресивності, небажанням учитися тощо. Дуже часто батьки думають, що діти потребують уваги, поки вони маленькі, а з часом це вже зайве, оскільки вони більше часу перебувають у школі та з друзями. Натомість підліток гостро потребує уваги дорослих, яку можна висловити так: «Облиште мене, але не залишайте самого!» Батьки ж намагаються стримати активність, самостійність, часто в авторитарній формі висловлюють думки про друзів, інтереси, намагаються по-своєму планувати дозвілля дитини. Закономірно, що недовіра, неувага до життя підлітка призведуть до розриву між дітьми та батьками.

Поглянемо на це з фізіологічної точки зору. Ми маємо справу з підлітковим віком. У цей період провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

І знову ми повертаємося до того, наскільки важливим є спілкування з дитиною. Проте ви, мабуть, помічали за собою: щоразу з дитиною спілкуватися стає все складніше.

Підлітковий вік вирізняється такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні тощо. Дорослішання — процес становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще складно передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така імпульсивна, як у молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилений негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявлені ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність.

Потреба підлітка у самоствердженні

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує прагнення посісти належне місце серед них, що стає одним із переважних мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження вчителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням особистості. На цьому ґрунті нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем.

Стосунки підлітків та дорослих

Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, з його правами і можливостями. Тому розвиток підлітка супроводжується постійним рівнянням на дорослого. У спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому надзвичайно важливо обрати правильну позицію в стосунках з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і страх за необхідність долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між учинками своїми і дорослих. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують у несправедливості. У зв’язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов’язано зазвичай із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

Намагайтеся у спілкуванні висловлювати свої почуття без оцінки, використовуючи Я-висловлювання («Я вважаю...», «Мені здається...», «Мені дуже неприємно...», «Я відчуваю...» тощо).

Якщо у дитини не прибрана кімната, то як ви робите їй зауваження? «Поприбирай у кімнаті! Подивись, який безлад у твоїй кімнаті!» або ж інша ситуація: мати прийшла з роботи, а у квартирі голосно грає музика. Як ви робите зауваження, щоб дитина прикрутила звук? «Вимкни музику негайно. Зроби тихіше, голова тріщить». Чи не так ви спілкуєтеся зі своїми дітьми?

У цих ситуаціях ви не досягнете бажаного результату в спілкуванні з дитиною, а тільки викличете агресію і суперечки. Коли ви говорите про свої почуття та побажання, повідомте саме про це, а не оцінюйте поведінку дитини. «Я-повідомлення» — це основа спілкування між близькими людьми. Коли ти кажеш: «Я гніваюся» замість «Ти мене розлютив», — це означає: «Я можу відповідати за свою злість і не вважаю, що в тебе є кнопка, на яку ти натискаєш, щоб я розлютився». Доки людина вважатиме, що хтось її дратує, доти вона сама не зможе керувати своєю поведінкою.

Часто люди переходять до «Ти-повідомлень» під час неприємностей. «Ти мене розізлив» — це спосіб звинуватити партнера у своєму гніві. Але коли ви говорите так, то починаєте відчувати свою безпорадність. Інколи замість «Я-повідомлення» використовують запитання: «Де ти тинявся так пізно ввечері?» — маючи на увазі: «Я так турбувався, коли тебе пізно ввечері не було вдома». Запитання такого типу часто перетворюють обговорення проблеми на сварку. Тому уникайте залякування, моралізування, погроз, сарказму, образливих порівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ; скажіть: «Я...».

Розглянемо алгоритм «Я-повідомлення», який допоможе через вираження ваших почуттів показати незадоволення діями дитини, поважаючи її гідність.

На дошці висить плакат з алгоритмом «Я-повідомлення»:

1.  Опис ситуації, яка викликала напруження:

«Коли я бачу, що ти...»;

«Коли це відбувається...»;

«Коли я стикаюся з...».

2.  Точне вираження власних почуттів у певній ситуації:

«Я відчуваю...»;

«Я не знаю, що й сказати...»;

«У мене виникла проблема...».

3.  Визначення причин таких емоцій.

4.  Опис бажаної поведінки.

Повернімося до наших ситуацій і спробуємо спроектувати ситуації з урахуванням «Я-повідомлення».

Ситуація 1

Мати повертається з роботи. Підліток слухає музику дуже голосно. Мати: «Я відчуваю роздратування, коли ти так голосно слухаєш музику, бо я дуже втомлена. Давай ти на якийсь час притишиш звук».

Ситуація 2

Батько: «Коли у квартирі не прибрано, мені некомфортно. Хотілося б, аби скрізь було чисто. Ти не міг би прибрати?»

«Я-повідомлення» має низку переваг порівняно з «Ти-повідомленням»:

1.      Воно дозволяє вам виражати свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються гасити спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів, та це не призводить до бажаного результату, оскільки повністю задушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, вона може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить усе навпаки: замість миру — війна.

2.      «Я-повідомлення» дає дітям змогу краще пізнати батьків. Нерідко батьки закриваються від дітей щитом «авторитету», носять маску «вихователя» і бояться хоча б на мить її позбутися. Інколи діти радіють, дізнавшись, що мама і тато взагалі можуть щось відчувати. Це справляє на них велике враження. Головне ж — робить дорослого ближчим, людянішим.

3.      Коли батьки відкриті й відверті у вираженні своїх почуттів, діти стають відвертішими у вираженні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм також можна довіряти.

4.      І останнє: виражаючи своє почуття без наказу, батьки залишають за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді — дивовижно — вони починають враховувати батьківські бажання й переживання.

Якщо дуже хочеться порівняти свою дитину, то порівнюйте лише її саму із нею ж у минулому. Не варто зіставляти дочку чи сина з однокласниками або однолітками — нічого, крім образи чи бажання робити все наперекір, не одержите.

Використовуйте методику чотирьох кроків, коли необхідно встановити обмеження:

1.      Прийняття почуттів дитини («Мені здається, ти дуже засмучений/ розгніваний/ роздратований/ ображений. Та я люблю тебе в будь-якому стані, і ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку та допомогу»).

2.      Установлення обмежень («Але мені неприємно те, яким чином ти висловлюєш свої почуття і потреби. Якщо така поведінка триватиме, я буду змушений обмежити тебе... (у чомусь, що дуже важливе для дитини). У будь-якому разі, це буде твій вибір, за який ти відповідатимеш. Отже: зробиш так — буде по-одному, зробиш інакше — і результат отримаєш відповідний»).

3.      Альтернатива («Отже, зробиш так — буде... зробиш інакше — буде...»).

4.      Право вибору («Я тобі довіряю і впевнений, що ти зробиш правильний вибір»). Важливо розкрити перед дитиною весь спектр можливого розвитку подій.

Я вам бажаю, шановні батьки, завжди мати порозуміння зі своїми дітьми. Але якщо раптом виникають якісь проблеми, з якими ви не в змозі впоратися самостійно, двері мого кабінету завжди для вас відчинені.

Дякую за увагу.